Слово, яке будує міст

 

Сучасна школа — це не лише простір знань, а передусім простір взаємодії. І саме від якості цієї взаємодії залежить, чи стане освітнє середовище підтримувальним і безконфліктним, чи перетвориться на поле прихованих напружень. Так, в актовій залі управління освіти, молоді та спорту, центр професійного розвитку педагогічних працівників 13 лютого  2026 року запросив взяти  участь педагогічних працівників третього  року роботи в закладах освіти у практичному семінарі: «Методи ефективної комунікації в педагогічній діяльності як запорука безконфліктного середовища» який став нагодою чесно й професійно подивитися на те, як ми говоримо — і як нас чують.

Третій рік роботи — особливий рубіж. Уже є досвід, але ще залишаються сумніви; з’являється впевненість, але трапляються й складні розмови з учнями, батьками, колегами. Саме тому акцент семінару було зроблено не на теорії, а на практиці: живому діалозі, реальних моделях поведінки, аналізі власних реакцій.

Однією з центральних активностей стала гра «Чарівний фрукт». Учасники об’єдналися в трійки, де кожен отримав роль: продавця, завідувача лікарнею та бізнесмена. Здавалося б, проста умова — домовитися щодо розподілу одного цінного ресурсу. Але дуже швидко стало зрозуміло: справа не у фрукті, а в стратегіях спілкування. Чи слухаємо ми партнера по діалогу? Чи намагаємося зрозуміти його інтереси? Чи наполягаємо лише на власному? У ході перемовин проявилися різні стилі: хтось одразу займав жорстку позицію, хтось шукав компроміс, хтось ставив уточнювальні запитання й намагався розширити бачення ситуації. І саме стратегія співробітництва привела учасників до взаємовигідного рішення.  

Гра продемонструвала просту, але важливу істину: конфлікт часто виникає не через різницю інтересів, а через спосіб їхнього представлення. Там, де з’являється простір для діалогу, зменшується напруга. Там, де є прагнення почути — з’являється шанс домовитися.

Безконфліктне середовище — не утопія і не відсутність проблем. Це культура взаємоповаги, де слово не ранить, а пояснює; не принижує, а підтримує; не розділяє, а поєднує. Саме таке розуміння стало спільним висновком нашої зустрічі.